ІНТЕРЕС ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ ЯК ОБ’ЄКТ СУДОВОГО ЗАХИСТУ

Анотація

У статті зазначено, що, визначаючи об’єкт судового захисту, законодавець допустив певну неузгодженість між нормами Конституції України та нормами відповідних актів законодавства з питань відправлення правосуддя, оскільки до визначених у Конституції України об’єктів судового захисту законодавець у положеннях процесуальних законів додав інтерес. Зважаючи на це, метою статті є характеристика інтересу платника податків як об’єкта судового захисту.

Установлено, що інтерес платників податків як об’єкт судового захисту має набути законного характеру, і це може бути забезпечено різними шляхами. По-перше, законним має визначатися такий інтерес платника: (1) не має своїм спрямуванням ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб; (2) не обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. По-друге, такий інтерес має витікати, гуртуватися на загальному змісті об’єктивного права, іншими, словами має бути дозволений, очікуваний. Таке сподівання або очікування може бути пов’язано з дотриманням підстав для застосування заходів податкового примусу (підставністю заходів податково-правового примусу); очікуванням на правдивість чи достовірність результатів контролю тощо. Водночас доведено, що законний інтерес платника податків не може бути безпосередньо визначений в об’єктивному праві, адже тоді він за формою набуває характеристик суб’єктивного права особи.

На підставі аналізу актів Конституційного Суду України й Верховного Суду України розкрито наявні проблеми у визначенні інтересу платників податків як об’єкта судового захисту. Констатовано, що інтерес платника податків як об’єкт судового захисту може бути визнаний не як включені законодавцем до тексту норми права (Податкового кодексу України), а як об’єктивно існуючі очікування, обґрунтовані сподівання платника податків з приводу всіх можливих аспектів публічних відносин з державою в особі контролюючих органів чи їхніх службових/посадових осіб, але не виключно на підставність заходів податково-правового примусу, на правдивість чи достовірність результатів контролю, на дотримання процедур контролю тощо.