Форми надання згоди Верховною Радою України на обов'язковість міжнародного договору

Анотація

У статті автором досліджені деякі питання імплементації в національний правопорядок України міжнародних норм про надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів, що містяться у Віденській конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року.

Проаналізований зміст положень чинного законодавства України, що регулює питання надання Верховною Радою України згоди на обов'язковість міжнародного договору, зокрема: Конституції України від 28 червня 1996 року, Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року, Закону України «Про Реґламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року, а також наведені закони України, якими Верховна Рада України надала згоду на обов'язковість міжнародних договорів України.

Автором визначено форми надання згоди Верховною Радою України на обов'язковість міжнародного договору, розкриті повноваження Верховної Ради України в питаннях надання згоди на обов'язковість міжнародного договору.

Автором зроблено висновок, що Верховна Рада України може надавати згоду на обов'язковість міжнародного договору України у формі законів України про ратифікацію, приєднання або ухвалення міжнародного договору. Найбільш поширеною формою надання згоди на обов'язковість міжнародного договору у практиці Верховної Ради України є ратифікація. Пропозиції щодо приєднання України до міжнародних договорів або щодо ухвалення нею міжнародних договорів подаються та розглядаються в порядку, передбаченому для ратифікації міжнародних договорів України.

Автором виявлені колізійні норми в чинних нормативно-правових актах України та запропоновані шляхи усунення суперечностей між ними, що є важливим етапом розвитку й удосконалення вітчизняного законодавства.

Дане дослідження ґрунтується на підставі аналізу норм чинного законодавства України та конкретних прикладах практики Верховної Ради України щодо надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України.