Церковно-політичний сепаратизм у межах південно-східної Візантії: публічно-правовий контекст (553-564 роки)
Анотація
Стаття присвячена дослідженню публічно-правових формул несторіанського та монофізитського сепаратизмів у межах сирійської і єгипетської провінцій Східної Римської імперії (Візантії). Для викладу матеріалу обрано пізній період правління імператора Юстиніана Великого (527-565 роки), коли рішення V Вселенського Собору (553 рік) і Мирний договір з Іраном (562 рік) дозволили Константинопольському патріархату розпочати відновлення релігійної єдності всередині Християнської церкви. Поступки імператора Юстиніана не привели до бажаних результатів і лише поглибили розкол між полікультурними спільнотами Сирії та Єгипту. Наприклад, у Сирії були спроби цілковитого відокремлення Антіохійського патріархату від ортодоксальної (Халкидонської) Візантійської церкви. Головним сепаратистським рухом Сирії стали несторіани, що проводили політику зближення із Саса-нідським Іраном (на той момент у Персії швидко поширювався несторіанський варіант християнства). Утім, Юстиніану вдалось зупинити експансію перського несторіанства в Сирії, оскільки Антіохій-ський патріархат злякався реальної перспективи поглинання з боку Ктесифонського несторіанського патріархату. У свою чергу, Єгипет у 550-х роках став ареною протистояння монофізитів і православних християн. Незважаючи на прихильність Халкидонському символу віри (451 рік), Юстиніан був змушений схвалити співіснування двох конкуруючих християнських церков - Олександрійського ортодоксального патріархату й Олександрійського коптського папства (монофізитський патріархат). Політичне тло викладених релігійних подій, а також імператорські розпорядження і внутрішньоцер-ковні рішення (канони), що супроводжували пізній період царювання Юстиніана Великого, ми пропонуємо вважати предметом для подальших історико-юридичних досліджень. По-перше, розуміння взаємин окремих сепаратистських церков і Константинополя дозволяє глибше розібратися в політичній теорії візантійської симфонії. По-друге, проаналізовані нами суперечки і чвари в ранній Візантії дозволяють зробити висновок про глибоку федералізацію східноримських суспільних відносин. Режим lex foedus, який надавався варварам (німці, слов'яни і кочівники) протягом усієї епохи пізньорим-ського домінату, укорінився в соціальному світогляді і сформував стереотип позитивного сприйняття «децентралізованої держави» з боку народних мас Східної Римської імперії.
Посилання
2. Аверинцев С. От берегов Босфора до берегов Евфрата: литературное творчество сирийцев, коптов и ромеев в I тысячелетии н. э. От берегов Босфора до берегов Евфрата. Москва : Наука, 1987. С. 5-52.
3. Васильев А. История Византийской империи. Время до Крестовых походов (до 1081 г.). Санкт-Петербург : Алетейя, 1998. 514 с.
4. Верещагина Н. Курс лекций по истории мировой культуры и искусства. Одесса : Астропринт, 2013. 268 с.
5. Гумилев Л. В поисках вымышленного царства. Санкт-Петербург : Азбука-классика, 2014. 480 с.
6. Дворкин Александр. Очерки по истории Вселенской православной церкви. Нижний Новгород : Христианская библиотека, 2016. 1024 с.
7. Ерде Петер. Церковне конституційне право. Львів : Свічадо, 1998. 156 с.
8. Курбатов Г. История Византии (От античности к феодализму). Москва : Высшая школа, 1984. 207 с.
9. Курбатов Г. Ранневизантийские портреты: К истории общественно-политической мысли. Ленинград : Издательство Ленинградского университета, 1991. 272 с.
10. Люттвак Эдвард Н. Стратегия Византийской империи. Пер. с англ. А. Коваля. Москва : Русский фонд содействия образованию и науке, 2016. 664 с.
11. Мельник В. Византия, германцы и славяне у истоков международной правосубъектности государств: римское юридическое наследие и проблема исторического неравенства возможностей. Аннали юридичної історії. 2017. Т. 1. № 2. С. 59-92.
12. Мельник В. Смена эпох : очерк формирования римско-византийской доктрины международного права (III-VI вв.). Аннали юридичної історії. Т. 2. № № 1-2. Січень - червень 2018. Випуск «Історія та географія середньовічного права». С. 63-108.
13. Миринейский Агафий. О царствовании Юстиниана. Пер., ст. и примеч. М. Левченко. Москва ; Ленинград : Изд-во АН СССР, 1953. 221 с.
14. Мишин Д. Хосров I Ануширван (531-579), его эпоха и его жизнеописание и поучение в истории Мискавейха. Москва : Институт востоковедения РАН, 2014. 696 с.
15. Периханян А. Общество и право Ирана в парфянский и сасанидский периоды. Москва : Наука, 1983. 384 с.
16. Пигулевская Н. Византия и Иран на рубеже VI-VII вв. / отв. ред. В. Струве. Труды института востоковедения. Москва ; Ленинград : Издательство Академии наук СССР, 1946. Т. XLVI. 291 с.
17. Хизер Питер. Восстановление Римской империи. Реформаторы Церкви и претенденты на власть. Москва : Центрполиграф, 2015. 575 с.
18. Хосроев А. Александрийское христианство по данным текстов из Наг Хаммади. Москва : Наука, 1991. 276 с.
19. Che Jayoung. The Political and Social Conflict between Orthodox Christianity (Constantinople and Rome) and Eastern Monophysitism. Athens Journal of History. October 2015. Vol. 1. Is. 4. P. 267-288. DOI: 10.30958/ajhis.1-4-2.
20. Hardy Edward Rochie. The Patriarchate of Alexandria: A Study in National Christianity. Church History. 1946. Vol. 15. Is. 2. P. 81-100. DOI: 10.2307/3160398.
21. Hardy Edward Rochie. Christian Egypt: Church and People, Christianity and Nationalism in the Patriarchate of Alexandria. New York : Oxford University Press, 1952. IX + 241 p.
22. Moffett Samuel Hugh. A History of Christianity in Asia. Volume 1: Beginnings to 1500. New York : HarperCollins Publishers, 1998. 560 p.
23. Sabo Theodore. From Monophysitism to Nestorianism: AD 431-681. Newcastle upon Tyne : Cambridge Scholars Publishing, 2018. IX + 135 p.
