Проблема numerus clausus способів судового захисту суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно
Анотація
Стаття присвячена розгляду проблеми застосування судом способів захисту суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно в умовах спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності суду зі здійснення правосуддя.
Аналізуючи ст. 16 Цивільного кодексу України, автор звертається до проблеми numerus clausus (закритого списку) способів захисту суб'єктивних цивільних прав взагалі і суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно зокрема й осмислює її в контексті змін, внесених до ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України. Автор зазначає, що діяльність суду зі здійснення правосуддя підпадає під спеціально-дозвільний тип правового регулювання, який дозволяє суду здійснювати лише ту юридичну поведінку, яка прямо визначена положеннями чинного цивільного законодавства України. У зв'язку з цим право суду визначати спосіб захисту цивільних прав, що не встановлений договором або законом, значно розширює межі судового розсуду.
Водночас відповідний підхід виправданий в тих випадках, коли встановлені законом способи захисту не охоплюють всі можливі форми порушень суб'єктивних цивільних прав. При цьому суд відрізняється від інших суб'єктів правозастосування, зокрема, у зв'язку з тим, що має справу з випадками порушення суб'єктивних цивільних прав, що виходять за межі регулятивних моделей суспільних відносин. Порушення якраз і полягає в тому, що певною мірою воно має атиповий характер, не вкладається в запроваджену модель, є відхиленням від неї. Однак це не повинно бути перешкодою у захисті порушених прав.Висловлюється висновок, що внесення змін до абз. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України не спричинило абсолютного відходу від принципу numerus clausus способів захисту суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно, а лише надало суду можливість застосування для захисту прав спосіб захисту, який не суперечить закону, в умовах коли закон або договір взагалі не встановлюють ефективного способу захисту відповідних цивільних прав. При цьому через спеціально-дозвільний тип правового регулювання діяльності суду малоймовірним у відповідній ситуації є визначення судом способу захисту суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно, що взагалі не передбачений положеннями чинного цивільного законодавства України.
Посилання
2. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. Відом. Верхов. Ради України. 2004. №№ 40-41. Ст. 492 (із змінами).
3. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991 р. № 1798-ХІІ. Відом. Верхов. Ради України. 1992. № 6. Ст. 56 (із змінами).
4. Кузьмина Е.М. Типы правового регулирования: современное измерение. Вестник ПАГС. 2013. № 36. С. 43-48.
5. Конституція України: станом на 02.07.2020 р. Відом. Верхов. Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 (зі змінами).
6. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р., судова справа № 200/22329/14-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/87144991 (дата звернення: 02.07.2020).