Генезис розвитку діяльності приватного виконавця як суб'єкта примусового виконання судових рішень та рішень інших органів

Анотація

Запропоновано еволюцію правового регулювання діяльності приватних виконавців поділити на такі періоди: I. Період княжої доби (Х-XVH століття), характерним було таке: 1) відсутність єдиного підходу до назви осіб, що виконують судові рішення, зокрема: «пристав», «судовий виконавець», «ябедник», «чолобитник», «дитячий»; 2) делегування частки повноважень щодо виконання рішень суддів; 3) обиралися із числа звичайних громадян суддями, шефеннами, а не князями; 4) виконувалися лише судові рішення; 5) не мали права застосувати примус у цілях виконання своїх обов'язків; 6) були підконтрольними судді. ІІ. Імператорський період (XVII-XIX століття), характеризується такими рисами: 1) відбувається тотальне нівелювання ролі та функцій недержавних виконавців; 2) утворюються офіційні посади судових приставів, тобто осіб, які перебували вже на державній службі, до того ж такі пристави поділялися на групи: 1) судові пристави - виконували лише рішення судів; 2) пристави, які виконували рішення імператора; 3) недержавні пристави - виконували другорядну, допоміжну функцію. ІІІ. Радянський період (ХІХ-ХХ століття), наступив період розбалансовано-сті системи інституту примусового виконання судових та рішень інших органів. Судових виконавців призначають народні комісаріати через краєві і обласні ради депутатів трудящих, а пізніше Міністерство юстиції союзної чи автономної республіки. Знову ж таки спостерігається одновекторність спрямування їх на виконання лише рішень суддів. Немає законодавчо визначеного поділу виконавців на державні та недержавні. LV. Сучасний період - чітке, нормативно визначене розмежування інститутів державного виконавця та приватного виконавця.

Визначено, що в Україні діє змішана модель примусового виконання судових та інших юрисдик-ційних рішень є невід'ємною частиною реформи судової системи. Інститут приватних виконавців зазнав трансформаційних перетворень, які виявлялися не лише у зміні підпорядкування, а й в офіційному визнанні їхнього правового статусу.