Кримінальне процесуальне законодавство, що регулює слідчу таємницю

Анотація

У статті на основі аналізу останніх досліджень і публікацій визначено напрями вдосконалення
кримінального процесуального законодавства, що регулює слідчу таємницю. Констатовано, що з при-
йняттям у 2012 році чинного КПК проблема правового регулювання збереження слідчої таємниці на
законодавчому рівні остаточно вирішена не була. Норма нового закону повністю сприйняла як назву,
так і частину першу старої з одним суттєвим доповненням щодо письмової форми дозволу слідчого
або прокурора. Обґрунтовано, що формулювання ч. 2 ст. 222 чинного КПК на фоні його меншої кон-
кретності порівняно із ч. 2 ст. 121 старого закону може вважатися більш вдалим лише з точки зору
надання гіпотетично більш широких повноважень як слідчому, так і прокурору відносно кола осіб, що
певним чином причетні до розслідування, та попереджаються про нерозголошення відомої їм слідчої
таємниці.
Виходячи із загальної вимоги визначеності до кримінально-правових норм, окреслено коло учас-
ників кримінального процесу, що можуть володіти відомостями, які належать до слідчої таємниці.
У цьому зв’язку підтримано точку зору тих вчених, які на основі аналізу положень КПК виділяють два
режими поширення відомостей досудового розслідування.
Запропонована така, що відповідає сучасним реаліям, редакція ч. 1 ст. 222 КПК України:
«1. У разі прийняття рішення щодо розголошення даних досудового розслідування, слідчий за по-
годженням з прокурором чи прокурор виносить мотивовану постанову відповідно до вимог частин 3,
5–7 статті 110 цього Кодексу, в якій визначає суб’єкта, момент, мету та обсяг такого розголошення.
Суб’єкт розголошення ознайомлюється зі змістом постанови під розписку».