ПИТАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН НА СВОБОДУ ПЕРЕСУВАННЯ

Анотація

Не завжди норми права реалізуються в такий спосіб, як це передбачає законодавець, Інколи це пояснюють ситуацією, яка є в Україні, подекуди іншими об’єктивними факторами. Однак бувають ще випадки, коли невиконання норми права обумовлюється факторами суб’єктивними. Прослідкувати гальмування виконання норм права в системі виконавчої влади можна на прикладі відсутності реалізації
норми статті 33 Конституції України, яка закріплює для громадян та інших фізичних осіб свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Як відомо Конституція України, була прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, стаття 160 цього правового акта передбачила, що Конституція України набуває чинності з дня її прийняття. У перехідних положеннях українського Основного Закону передбачалося також, що “закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України”. Тобто всі нормативні акти, які суперечать статті 33 Конституції України перестали бути чинними. Але центральні органи виконавчої влади, на яких було покладено виконання функцій реалізації паспортної системи в Україні на ці положення Конституції України не відреагували. Громадян України продовжували прописувати, а в деяких випадках і відмовляли в реєстрації (в формі прописки) за місцем проживання зовсім безпідставно. Не дивлячись на прийняте в 2002 році рішення Конституційного Суду України про неконституційність прописки і заміну органами внутрішніх справ штампів прописки, що проставляють в паспортах громадян, штампами реєстрації сутність даного правового акта не змінилася.