Право на захист персональних і генетичних даних – один із аспектів правового статусу донора як суб’єкта відносин зі створення та використання біобанку
Анотація
Стаття присвячена висвітленню проблем захисту персональних, у тому числі особливо чутливих
генетичних даних особи, яка передає свої біологічні матеріали та пов’язану із ними інформацію до
складу біобанку на засадах донорства. Розглядається поняттєвий апарат чинного законодавства у цій
сфері, зокрема проаналізовано законодавче визначення персональних даних, конфіденційної інфор-
мації, а також генетичних даних. Показано наявні на практиці ризики та загрози для особистих не-
майнових прав донорів, у тому числі права на захист їх персональних, генетичних даних. Зроблено
наголос на тому, що інформація, яка передається до складу біобанку донором разом із біологічним
матеріалом, також підпадає під охорону особистого немайнового права фізичної особи на таємницю
про стан її здоров’я. Проаналізовано встановлені в Регламенті ЄС вимоги щодо забезпечення охорони
персональних даних, які співставлені із чинним національним законодавством. Констатовано повну
відповідність деяких положень закону про захист персональних даних нормам вимогам європейського
законодавства. Проте також встановлено, що деякі норми чинного законодавства формують сприят-
ливі умови для зловживань у сфері використання генетичних даних, констатовано недостатню увагу
українського законодавця до визначення таких способів захисту персональних даних, як їх анонімі-
зація та псевдонімізація. У зв’язку із цим проведено розмежування даних понять та запропоновано
вдосконалене визначення персональних даних, що усуне існуючу прогалину. Крім того, зроблено
висновок про необхідність спеціального правового регулювання охорони персональних даних особи,
пов’язаних зі її здоров’ям, у тому числі генетичних даних у контексті відносин щодо створення та ви-
користання біобанків та формування спільних баз таких даних в Україні. А також констатовано не-
обхідність встановлення законодавчих вимог щодо передачі таких даних, щодо форми та змісту згоди
особи та правових наслідків порушення таких вимог.
Посилання
URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.
2. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-ХІІ. URL :
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
3. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 01.05.2015 року № 2939-VI.
URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17.
4. Терзі О.О. Правове регулювання предиктивної медицини. Альманах права. 2017. № 8.
URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/ap_2017_8_98.
5. Культенко О.В. Про необхідність законодавчого схвалення концепції проведення молекуляр-
но-генетичної експертизи в Україні. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2014. Вип. 66.
С. 246–254.
6. Fernandes M.S., Ashton-Prolla P., Stoll de Moraes L., Matte U.S. et al. Genetic
information and biobanking: a Brazilian perspective on biological and biographical issues. URL :
http://www.nncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4524876/.
7. Regulation (EU) 2016/679 of the European Parliament and of the Council of 27 April 2016 on the
protection of natural persons with regard to the processing of personal data and on the free movement
of such data and repealing Directive 95/46/EC. URL : http://eur-lex.europa.eu/legal-content/en/
TXT/?uri=CELEX%3.8. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. Ст. 19.
9. Омельченко О. Захист біобанками персональних даних донорів у контексті принципу відкрито-
сті науки. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 12. С. 54–57.
10. Закон України від 17.05.2018 № 2427-VIII «Про застосування трансплантації анатомічних ма-
теріалів людині». URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2427-19.
